27. 09.22 Лекція до теми : Черевний тиф. Паратиф А іБ. Шигельози.

 ПАРАТИФИ А І Б.

Паратиф - інфекційне захворювання, яке протікає з ураженням кишечника та лімфатичного апарату кишечника.  Буває трьох видів – А, В та С. Збудником захворювання є бактерія з роду сальмонел.  Паратиф А викликається сальмонелою paratyphi A, паратиф - Schotmuelleri, а паратиф С - Hirschfeldii.  Найчастіше зустрічаються паратифи А і В. Паратиф С в основному діагностується у людей з сильним порушенням імунітету.

Бактерія потрапляє в організм людини із водою чи продуктами харчування.  Після того, як мікроорганізм проходить шлунковий бар'єр, він потрапляє в кишечник, а звідти – в лімфатичні вузли, що спричиняє їх запалення.

При зниженому імунітеті захворювання може прогресувати, і мікроорганізм потрапляє в кров, а потім у внутрішні органи, чим викликає їх ураження та утворення вторинних вогнищ.

Симптоми

підвищується температура тіла хворого;

виникають симптоми інтоксикації організму (сонливість, стомлюваність, біль голови);

нудота, пронос чи запори;

блідо-рожевий висип на шкірі.

Паратиф А симптоми:

почервоніння очей;

почервоніння шкіри обличчя;

кашель і нежить;

нудота, блювання, пронос;

на 4-й день прогресування захворювання на шкірі з'являється блідо-рожевий висип, у деяких випадках спостерігається макулопапульозний висип, також зустрічається петехіальний висип.  Висипання багате і поширюється на кінцівки, живіт і груди;

підвищується температура тіла;

підвищується потовиділення;

озноб.

Паратиф Всимптоми:

біль в животі;

блювання;

пронос, запори;

температура тіла підвищується (часто до 39-40 градусів);

озноб;

блідо-рожевий висип.

Паратиф С проходить із складнішими симптомами:

болі в животі;

пронос (рідкі випорожнення зеленого відтінку, що мають різкий запах);

блювання;

лихоманка;

біль в м'язах;

пожовтіння шкіри.

Інфекція паратифу часто зустрічається у вигляді бактеріоносійства, що трапляється тоді, коли мікроорганізм є в організмі людини, але ніяк не проявляє себе.  Носій інфекції почувається здоровим.

Причини

Бактеріоносій або людина, хвора на паратиф, зі слиною, калом і сечею виділяє бактерії збудника.  Таким чином, мікроорганізм може потрапити на предмети побуту та харчові продукти, після чого можуть заразитися інші люди.

Переносником захворювання є мухи, які на лапках переносять бактерії збудника зі сміттєвих контейнерів, продуктів харчування, стічних вод.

При паратифі З джерелом інфекції є велика рогата худоба, коли зараження відбувається при вживанні необробленого молока заражених тварин або погано просмаженого м'яса.

Найчастіше зараження відбувається через воду.  Водойми легше зазнають інфікування після того, як збудник потрапляє з ґрунту.  Людина може захворіти після вживання некип'яченої води.

Діагностика

Аналіз епідеміологічного анамнезу (встановлюється, які продукти харчування були вжиті, яку воду пила людина, чи контакти з хворими людьми);

аналіз скарг (коли з'явилося захворювання, коли почали виявлятися симптоми, характер висипу та інше);

аналіз на виявлення бактерій (аналіз блювотних та калових мас, аналіз крові, аналіз промивних вод шлунка).  Якщо там виростають колонії бактерій, це підтверджує діагноз.  Також визначається чутливість бактерій до антибіотиків, що дуже важливо для того, щоб призначити правильну терапію;

серологічна діагностика – визначення наявності у крові антитіл до збудника.

Лікування

Лікування паратифу здійснюється у стаціонарі під контролем лікаря.  Після виявлення чутливості до антибіотиків, призначаються відповідні ліки.  В організм вводяться сольові розчини або розчин глюкози, щоб заповнити кількість втраченої рідини в організмі хворої людини.  Вводяться імуномодулюючі препарати, що підтримують роботу імунної системи.

Призначається певна дієта: з раціону виключають продукти, що містять клітковину, а також солоне, гостре, картопля, молоко, копчене.  При ускладненнях проводиться переливання плазми чи компонентів крові.

Ускладнення

При лікуванні захворювання на антибіотики воно може перейти в хронічну форму, що виявляється у прояві рецидивів.

ЧЕРЕВНИЙ ТИФ.

Черевний тиф – це гостре інфекційне захворювання, що виявляється лихоманкою та симптомами інтоксикації.  Його збудниками є бактерії Salmonella Typhi, які виявляються у воді, м'ясних та молочних продуктах.  В організмі людини бактерії починають виділяти ендотоксин, який спричинює симптоми захворювання.

Причини появи черевного тифу:

Джерелами інфекції найчастіше є хворі люди чи носії бактерій.

Механізм передачі – фекально-оральний, збудник виділяється у довкілля із сечею, фекаліями, найчастіше бактерії залишаються на погано вимитих руках і потрапляють через продукти харчування до рота.

Рідко та в основному серед дітей хвороба може поширюватися контактно-побутовим шляхом – через посуд та предмети гігієни.  Значну роль поширенні черевного тифу грають мухи, які розносять мікрочастинки фекалій на лапках, тому пік захворюваності посідає літньо-осінній період.

Черевний тиф зустрічається повсюдно, але найбільше він поширений у країнах із поганою санітарною обстановкою та низьким рівнем гігієни, у перенаселених містах з відсутністю доступу до чистої питної води.

Класифікація захворювання:

Існує три форми перебігу хвороби:

Типова течія.  Характеризується лихоманкою, що повільно наростає, важкими симптомами інтоксикації, типовими ураженнями шлунково-кишкового тракту і шкірних покривів.

Атипова течія:

стерта форма (захворювання протікає легше, лихоманка може бути відсутня, симптоми ураження шлунково-кишкового тракту виражені слабо);

безсимптомна форма (симптомів немає зовсім, але у крові виявляються специфічні антитіла);

носійство Salmonella Typhi.

Рідкісні форми (пневмотиф, менінготиф, нефротиф, колотиф, апендикотиф, холангіотиф, тифозний гастроентерит).

Типова форма черевного тифу відрізняється за

ступенем тяжкості: легка, середньоважка та важка.

За характером течії виділяють:

Циклічний черевний тиф (найчастіше зустрічається варіант) - характеризується циклічними патологічними змінами в кишечнику в середньому протягом 6 тижнів.  Цикл проходить стадії від поступового формування виразок на слизовій оболонці кишечника до повного їх загоєння та одужання хворого.

Рецидивуючий черевний тиф (зустрічається у 10–15% випадків) – характеризується відновленням симптоматики після періоду нормалізації температури протягом щонайменше 14 днів.  У середньому спостерігається до 5 рецидивів, але протікають вони легше за перший прояв хвороби.

За наявності ускладнень розрізняють ускладнений та неускладнений черевний тиф.

Симптоми черевного тифу:

Симптоми черевного тифу зазвичай розвиваються через 1-2 тижні після зараження людини на бактерії Salmonella typhi.

При типовому перебігу захворювання виділяють початковий період, який триває близько тижня і характеризується лихоманкою, що щодня наростає (температура тіла до 40-40,5оС) і симптомами інтоксикації.

До симптомів інтоксикації відносять головний біль, слабкість та підвищену стомлюваність, біль у м'язах

пітливість, втрату апетиту та ваги, порушення сну.

У ряді випадків відзначається зниження артеріального тиску, з'являються сухий кашель, болючість у нижніх відділах живота та запор.

У розпал хвороби пацієнти скаржаться на загальмованість, сонливість, приголомшеність.  Характерними симптомами є блідість шкіри та одутлість обличчя.

Поразка шлунково-кишкового тракту проявляється білим нальотом та набряклістю язика.  У животі відзначається характерне бурчання, болючість, здуття, стілець стає рідким, зеленим.

На 8-10-й день хвороби на шкірі грудей, живота, рідше на кінцівках утворюється червоний висип.

Гостра стадія захворювання триває близько 1-2 тижнів.

У період одужання до хворого повертається апетит, нормалізується сон.  Проте залишається виражена слабкість, емоційна нестійкість.  Тривалий час може зберігатись субфебрильна температура тіла (не вище 37,5оС).

Діагностика черевного тифу:

Встановлення діагнозу починається з огляду хворого, збору скарг, історії хвороби, обов'язкового обліку попередніх поїздок, контактів із хворими людьми, вживання заражених продуктів харчування.

5.3. Шигельози Дизентерія або шигельоз - одна із найпоширеніших кишкових антропонозних інфекцій, що посідає основне місце серед діарейних захворювань, характеризується ураженням товстого кишечника, інтоксикацією, наявністю домішок крові в калі. Поліетіологічне захворювання. Збудниками дизентерії є бактерії родини ЕпІегоЬасІегіасеае, роду 8Ьі§е11а. Популяція неоднорідна, гетерогенна. Бактерії 8Ьі§е11а залежно від ферментативної активності щодо манІту та лактози згідно з Міжнародною класифікацією розподіляються на 4 групи: А.-8Ь. сіузепіегіае, В.- 8Ь. йехпегі, С.-8Н. ЬодсІіі, 0.-8Е. зоппеі. До групи А належать шигели, що розкладають маніт, їх розподіляють на 10-12 сероваріантІв. Групи В, С, & не розкладають маніт. Шигели групи А поділяються на: 8Ь. сіузепіегіае 1 - Григор’єва-Шига, 8. сіузепіегіае 2 - відкрита Штуцером і Шмітцом, 8Ь. сіузепіегіае 3-7 - Ларджа- Сакса, потім група поповнилась сероварами 8. 9, 10, 11, 12. Група В - шигели Флекснера, 1-5 сероварів, поділені на пІдсеровари, а серовар 6 (Нью Кастл) - на біовари. Група С ~ шигели роду Бойд, мають 15 сероварів. До групи О - входять шигели Зонне, цей збудник однорідний за антигенною структурою (сероварів немає), але за біохімічними властивостями поділяється на - 7-12 біоварів. Госпіталізація хворих з клінікою шигельозу здійснюється за клінічними та епідеміологічними показаннями. Обов’язкова госпіталізація осіб із декретованого контингенту. Діагноз встановлюється клінічно і підтверджується висіванням збудника з калу, а також серологічними аналізами. Розвиток епідемічного процесу при різних шигельозах має свої відмінності. Найбільш розповсюджені сьогодні шигельози Зонне і Флекснера. Це пояснюється тим, що шигели Зонне найбільш стійкі у навколишньому середовищі, довгий час можуть зберігатися і розмножуватись, не втрачаючи вірулентності, у молоці, викликати захворювання за типом харчової токсикоінфекції. Частіше при шигельозі Зонне спостерігаються легкі форми, носійство, що сприяє розповсюдженню збудника серед населення. Шигельоз Флекснера розповсюджується водним шляхом. Епідемічний процес шигельозу Зонне регулюється як активністю фекальноорального механізму передачі, так і інфекційно-імунологічними механізмами (колективний імунітет не виключає збудника із колективу, а стимулює якісні його перетворення). Від умов існування збудника відбувається перехід бактерій із І фази (8-форми, гладкі колонії, вірулентні) в II фазу (К-форми, шорсткуваті, авірулентні). Серед шорсткуватих форм виявлені варіанти, які здатні до переходу в 8-форми. Сьогодні встановлено, що вірулентність 8. 8оппеі визначається наявністю плазміди, яка визначає нові властивості збудника, з молекулярною масою порядку 120 МД (р88 120), котра не виявляється у шорсткуватих форм. Сприйнятливість людей до інфекції визначається станом систем місцевого захисту та імунітету. У формуванні місцевого імунітету найважливіше значення має продукція секреторних І§8А-антитіл. До специфічних факторів належать сироваткові антитіла класу А, М, О, Вирішальна роль належить факторам місцевого імунітету. І£$А-антитіла в копрофільтратах і слині зберігаються у перехворілих 4-4,5 місяці. Імунітет після перенесеної інфекції захищає від повторного інфікування 2-3 місяці. При цьому характерна виражена неоднорідність людей за показниками антиінфекційної резистентності, яка визначається за генотипом і за віковими особливостями. Діти більш сприйнятливі, найбільше уражаються діти дошкільного віку (50% від всіх), люди з підвищеною кислотністю шлункового соку менш сприйнятливі до інфекції взагалі. Фекально-оральний механізм передачі обумовлює, крім того, значний вплив природних (сезонна активізація факторів передачі) та соціальних умов (контактно-побутовий шлях передачі, занесення збудника в молочні продукти, непастеризоване, некип’ячене молоко, інші харчові продукти при порушенні правил зберігання, технології приготування). Можуть виникати локальні харчові спалахи через м'ясні продукти: паштети, ковбаси, бульйони. У спорадичних випадках заражаються через овочі, ягоди, ніколи - через креми, тістечка, торти. Інфекційно-імунологічні механізми захворюваності на шигельоз Зонне мають фазний характер. Так, найменша захворюваність приходиться на травень, У цей період циркулює відносно обмежена кількість вірулентних сероварів. У той же час наростає число неімунних до дизентерії людей внаслідок короткочасного місцевого імунітету і попередньої зниженої циркуляції збудника. Це перевірено за вмістом І§ 8А - антитіл у дітей (в травні - в 9 разів менше, ніж в жовтні). Внаслідок зниження резистентності, накопичення достатньої щільності сприйнятливих (основна умова активізації епідемічного процесу) наприкінці травня, початку червня виявляється достовірний ріст частоти висівів збудника, у тому числі у вірулентній 8-формі. Таким чином, літній сезон починається без підключення факторів, активуючих механізм передачі, але там де є умови інтенсивність захворюваності наростає. В дошкільних закладах у вересні спостерігається вибухове збільшення захворюваності, коли формуються нові молодші групи в яслах і садочках. Дитячі заклади є фактором формування і виносу епідемічного штаму збудника. Про це свідчить те, що персонал дошкільних закладів хворіє на шигельоз Зонне частіше, ніж інше населення, як в міжепідемічний період (в 5 разів), так в сезонні підйоми (в 11 разів). Можуть розвиватись харчові та водні спалахи (молочні, локальне інфікування продуктів на харчоблоці дитячих дошкільних закладів), Прояви епідемічного процесу характеризуються циклічністю в багаторічній захворюваності (через 2-3 роки підйоми) і сезонністю в річній динаміці. Сезонність - літня серед неорганізованих дітей і осінньо-зимова серед організованих дітей. Протиепідемічні заходи: санітарно-гігієнічні, доброякісне харчування, водопостачання і попередження осінньо-зимового підйому серед організованих дітей (формування нових груп на початку року, скорочення літніх канікул для школярів до 1,5-2 місяців, заборонення закриття дитячих дошкільних закладів на літо за причиною-неукомплектованості дітьми, першочергове комплектування персоналом молодших груп до повного штату на період сезонного підйому), фагопрофілактика в період осіннього доукомплектування (в 3 рази зменшується захворюваність).

Шигельоз Флекснера на відміну від Зонне успішно регулюється санітарногігієнічними (соціальними) заходами. Для популяції ЗЬ.РІехпегі властива гетерогенність не тільки за антигенною структурою, але і за біохімічною характеристикою. Вірулентність ЗЬ.РІехпегі визначається плазмідою з молекулярною масою 140 МД (р8Р 140). Шигели Флекснера, можливо, зберігаються в малоконтагіозному стані, а їх контагіознІсть і вірулентність реалізуються одночасно при наявності неімунних осіб і відповідного фактора передачі. Для початку циркуляції при шигельозі Флекснера необхідно прибуття поповнення у колективи, на відміну від шигельозу Зонне, при якому активна передепідемічна циркуляція іде ще до основного щорічного оновлення колективів дитячих закладів. Для дизентерії Флекснера характерне резиденте носійство, епідемії регулярно повторюються в достатньо великих колективах, де є хронічні носії інфекції. Для дизентерії Флекснера характерне сезонне підвищення захворюваності в теплу пору року. Відповідно захворюваність в північній і південній півкулях протилежні. В тропічному поясі і в районах Крайньої Півночі сезонності немає. Друга особливість - зсув підйому захворюваності на весняні терміни з півночі на південь у північній півкулі і навпаки у південній. Спостерігається незбігання початку сезонного підйому захворюваності в одному і тому ж місці в різні роки. Початок підйому захворюваності корелює з показниками середньоденної температури передсезонного і сезонного періодів. Чим вища температура у літні місяці, тим вище сезонний підйом захворюваності. Все це підтверджує сформульоване Л.В.Громашевським положення про те, що сезонність дизентерії Флекснера виз-начається сезонною активацією механізму передачі збудника у зв’язку з появою додаткового фактора передачі — мух. Спостерігається також зв’язок рівня захворюваності на дизентерію Флекснера в літні місяці в не каналізованому районі з сумою ефективних для виплоду мух температур повітря. Фактичні матеріали свідчать про те, що крім літніх сезонних харчових епідемій (з передачею збудника на їжу мухами), зустрічаються експлозивні харчові епідемії, пов’язані з розмноженням бактерій в їжі, Водні епідемії обумовлені порушеннями централізованого та децентралізованого водопостачання, бактеріальним забрудненням води в місцях водозабору, порушенням режиму очищення і знезараження води у водогонах, аварійний стан головних споруд комунальних водогонів і каналізаційної мережі, які приводять до аварійних проривів, попадання стічних вод у колодязі, незадовільним в санітарнотехнічним станом колодязів, вживанням води відкритих водойм, вживанням забрудненої води із резервуарів для її зберігання. До протиепідемічних заходів відносяться санітарно-гігієнічні заходи соціального характеру, які забезпечують захист їжі та води від фекального забруднення взагалі і від забруднення фекаліями хворих і носіїв особливо. В осередку інфекції проводять дезінсекційні заходи, дезінфекцію - поточну і заключну. Для екстреної профілактики використовується бактеріофаг в літній передсезонний період. Шигельоз Григорьєва-Шига сьогодні у Європі майже не спостерігається. Однією із особливостей біологічних властивостей 8Ь. сіузепіегіае 1 є їх здатність продукувати екзотоксини. Це визначає високу вірулентність збудника і важкість перебігу захворювання. Вірулентність збудника визначається плазмідою з молекулярною масою - 140 МД (р8Б 140) і додатковою плазмі дою 6 МД, відповідальною за синтез О-антигена. У всіх осередках виявляють полірезистентні до антибіотиків бактерії. Переважно хворіють дорослі. В Європі вже 20-30 років не спостерігається захворюваності на шигельоз першої групи. В осередку має значення своєчасне виявлення хворих: 1) серологічна діагностика (РИГА з еритроцитарним діагностикумом), 2) бактеріологічній діагностиці підлягають особи з числа інфікованих, а також прибулих із ендемічних районів (Центральна Африка, Південно-Східна Азія, Центральна Америка), контактні. Цілеспрямованому обстеженню підлягають також хворі на важкі гострі кишкові захворювання або померлі від кишкової інфекції невстановленої етіології. Госпіталізація обов’язкова для декретованих груп населення. Виписка хворого на шигельози проводиться не раніше 3 дня клінічного одужання, необхідний 1-2 кратний негативний посів калу через 2 дні після закінчення курсу лікування. Диспансеризація 3 місяці, спостереження хворих на хронічну дизентерію і декретованого контингенту - до 6 міс. Для контактних осіб спостереження 7 днів, бактеріологічне обстеження рекомендується для декретованих груп.