Тригуб Інна Василівна

 ПАРАТИФИ А І Б. Паратиф - інфекційне захворювання, яке протікає з ураженням кишечника та лімфатичного апарату кишечника.  Буває трьох видів – А, В та С. Збудником захворювання є бактерія з роду сальмонел.  Паратиф А викликається сальмонелою paratyphi A, паратиф - Schotmuelleri, а паратиф С - Hirschfeldii.  Найчастіше зустрічаються паратифи А і В. Паратиф С в основному діагностується у людей з сильним порушенням імунітету. Бактерія потрапляє в організм людини із водою чи продуктами харчування.  Після того, як мікроорганізм проходить шлунковий бар'єр, він потрапляє в кишечник, а звідти – в лімфатичні вузли, що спричиняє їх запалення. При зниженому імунітеті захворювання може прогресувати, і мікроорганізм потрапляє в кров, а потім у внутрішні органи, чим викликає їх ураження та утворення вторинних вогнищ. Симптоми підвищується температура тіла хворого; виникають симптоми інтоксикації організму (сонливість, стомлюваність, біль голови); нудота, пронос чи запори; блідо-рожевий висип на

  Загальні принципи лікування інфекційних хвороб [ ред.  |  ред. код ] Етіотропна терапія [ ред.   |   ред. код ] Раціональне лікування інфекційного хворого полягає у впливі на всі складові як інфекційного процесу, так і хвороби. Перед усім необхідні заходи проти збудника хвороби, а також його продуктів життєдіяльності, особливо токсинів. Таким чином при багатьох інфекційних хворобах застосовують  етіотропну терапію . Етіотропне лікування (від  грец.   αιτία — причина ,  грец.   τροπος — шлях, напрямок ), відповідно термін «етіотропний» визначають, як спрямований проти причини захворювання, що усуває або послаблює дію фактора, який зумовлює захворювання. Етіотропна дія може бути спрямована на збудника або (і) його токсини. Показанням до застосування етіотропних засобів є патогенний вплив на макроорганізм такого збудника, з яким сам макроорганізм не впорається, або під впливом якого можливий розвиток серйозних, нерідко смертельних ускладнень. Етіотропні препарати можна умовно

  Загальні принципи діагностики інфекційних хвороб Діагностика інфекційних хвороб використовує усі клінічні діагностичні прийоми та способи, які застосовують у внутрішній медицині, однак існують певні особливості. Так у відділеннях інфекційних хвороб при обстеженні хворого додатково до інших видів анамнезу збирають  епідеміологічний   анамнез  — відомості про можливість передавання інфекції від джерела інфекції до захворілого, про ймовірні фактори (шляхи) передавання збудника, про тривалість потенційного інкубаційного періоду. Наявність виявлених чинників епідеміологічного анамнезу дозволяє в підозрюваних випадках окремих інфекційних хвороб (ботулізм,  правець ,  сказ , тощо) виносити діагностичне (часто остаточне) судження про наявність такої інфекційної хвороби відповідно до клініко-епідеміологічних факторів (клініко-епідеміологічної діагностики). Зокрема, у пацієнта з ймовірним випадком ботулізму за наявності типових клінічних ознак (порушення ковтання, зорові ушкодження, міоп